"Ти мусиш залишатись собою", - диктує суспільство. "Йти за серцем, триматись своєї думки", і так далі за списком... Нині модно "бути собою". Дивувала мене завжди ця фраза. А як це?
Прочитала я якось у В. Дикобраз: "Собою не залишаються. Собою стають". Те ж суспільство, що кричить з усіх сторінок соціальних мереж (і не лише з них, бо, як писав, навіть, О. Вайлд: "Будь собою, інші ролі вже зайняті") нам вищезазначений лозунг, нашіптує нам яким "собою" потрібно бути. Людина - скриня з великою кількістю соціальних ролей. Ми - доньки й сини, брати і сестри, студенти, робітники... А що творить нас тими особистостями, якими ми себе показуємо? Особистість, як на мене, це - не лише людина, що набула соціальнозначущі якості. Одна й та ж роль, отипізована, застереотиплена суспільством, в кожній людині відображається і відбиває світло рутини різними гранями. Особистість - сукупність минулих подій, людей, що пройшли крізь її життя, прочитаних книжок, теперішніх ситуацій, мрій і планів... І, чи можемо ми, а особливо, скандуючі про те, що вони "усюди є собою", впевнено сказати, що не втрачаємо однаковий стан і однакову поведінку, входячи до якоїсь зі списку ролей? Людина, що залишається "собою", дозволяє собі прояв усіх почуттів, вона не боїться осуду, вона живе за своїми правилами. Тож, чи можете ви тримати слово на тому, що ви жодного разу не вдягали масок? І, якщо, все ж останнім часом ви так і робили, чи, хоча б, намагалися, то... "Собою стають".
Завжди ваша Чуденко
