Що для вас означає слово "почуття"? Що ви уявляєте, почувши його? Про що ви думаєте? Кого згадуєте?
А що відчуваєте, коли лунає слово "любов"? Ні, не "кохання", а саме "любов".
Казати, як на мене, про кохання, немає, навіть, сенсу, адже воно доступне меншості з меншості людей. Казати про кохання, взагалі, немає сенсу. Це - єдине сакральне для людини, далеке і абстрактне, як Бог. Відчути кохання неможливо відразу. І, взагалі, пізнати його - велике щастя, яке випадає далеко не кожному. Чому? Бо кохання, в моєму розумінні, - той стан і ті почуття до людини, коли ти ладен віддати життя. І не поетичне "помру за тебе", а саме те, коли людина стає дорожчою за власне его, і, коли її доля, здоров'я, життя варті всього світу. А така щирість - найбільша рідкість. Розуміння, що ти кохав прийде пізно, на склоні років, коли дерево для домовини вже буде зрубане.
Але зараз не про це. Тож, що ви відчуваєте прочитавши слово "любов"?
Чи помічали ви, як часто його використовуєте? Це слово нині є настільки збезціненим, що, іноді, аж страшно. Воно звучить звідусіль. Воно використовується із будь-якого приводу, у будь-якій ситуації. А наша мова, насправді, багата синонімами, якими більш влучно можна описати стан в тій чи іншій ситуації. Я наведу лише декілька прикладів: "полюбляти", "навидіти", "потребувати", "жалувати", "цінувати", "подобати"... Це лише малий відсоток слів, що можна використати.
А я хочу розповісти про те, що для мене і в яких вимірах і випадках означає це слово.
Любити, На мою думку, любити "щось" неможливо. Почуття любові можна мати лише до людини. І саме це почуття любові буває різноманітним.
Як кажуть, існує декілька рівнів любові. Для мене вони такі: любов до батьків, любов до друзів, любов до однієї людини, яку твоє серце вибрало, любов до людей, що надихають і любов, нехай мене пробачать деякі люди, до Бога, чіпати яку я не буду, бо саме цей вид любові є особистим вибором. І на кожнім із цих рівнів ступінь любові також може бути різною.
У мене є декілька людей, по відношенню до яких, я можу використовувати слово "люблю". Апріорі ними є мої батьки, родичі. І ще кілька жителів планети, яких я зустріла із згодом. Я радію, що голоса деяких з них збережені в аудіо, і, навіть, коли їх немає поряд, я можу поринути в їх присутність.
Нажаль, когось забрав від мене час, розвівши наші дороги. Нащастя, дехто досі зі мною.
Я хотіла б, щоб вони знали, що вони не просто пересічні для мене. Іноді я згадую всі моменти, що пов'язані з ними. Усміхаюся, думками обіймаю їх, молюся за них. Якби я мала змогу подякувати їм за кожну хвилину, за підтримку, за почуття, за усмішки, за сльози... Я колись так зроблю, адже знаю, що саме цих людей, котрі зачепили струни моєї душі, я любитиму ще довго. Бо навіщо тоді це почуття, якщо воно швидко пройде?
Хлопче в капелюсі, а пам'ятаєш, як багато віршів я писала за один день раніше? Дівчино з Рибальська, пам'ятаєш розмову під час акустичного фестивалю у парку імені Глоби? Хлопче із довгим волоссям, пам'ятаєш "Вавілон ХХ"? Хлопче із волоссям кольору колосся, пам'ятаєш місце за тенісним кортом? Дівчино із незвичайним іменем, пам'ятаєш нашу грушу на полі біля городів? Дівчино із гримом кішки і растаманським шарфиком, пам'ятаеш дивний глінтвейн? І ти, хлопче із механізмом зупинки часу в руках, пам'ятаєш чиї руки тепліші?
Дякую вам...
Люблю вас...
Ваша Чуденко
